Розбудова незалежної Української держави спонукає до переосмислення фундаментальних складових національної системи освіти: навчально-виховних та наукових методичних засад. Оновлення сутності навчання є визначальним у реформуванні освіти в Україні й передбачає приведення його у відповідність до сучасних потреб суспільства. Виникає об'єктивна потреба створення і впровадження в систему професійної освіти нової фахової ділової комунікації, тобто мовної освіти. Вона має забезпечити формування та розвиток комунікативної професійно орієнтованої компетенції особистості, яка здатна зреалізувати свій творчий потенціал на потреби держави. Це можна здійснити під час вивчення навчальної дисципліни - «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

      Прискорені в останні десятиліття процеси мовного развитку детерміновані екстралінгвістичними чинниками політичними й соціальними потрясіннями в суспільстві. Спостереження за сучасним станом української мови спонукають лінгвістів шукати пояснення.

      Розширення меж уживання сучасної української літературної мови закономірно веде до збільшення кількості варіантних форм, до детальнішої диференціації стилістичних норм як усного, так і писемного різновиду літературної мови. Існують певні часові межі для норм мови щодо слововживання, лексико-синтаксичної сполучуваності, варіантності наголошування, розрізнення синтаксичних варіантів і синонімів. Диференціація норм та їхня кодифікація має здійснюватися на ґрунті соціолінгвістичних досліджень з урахуванням оцінних критеріїв. Як навчальна дисципліна сучасна українська мова охоплює відомості про фонетичну й фонологічну будову мови її лексику та фразеологію з погляду походження, лексико-семантичні структури, морфологію й синтаксичну будову. Окремо вивчається словотвір, а також принципи українського правопису. Навчальний курс побудовано за рівнями одиниць мови, тому часові й диференційні стилістичні характеристики аналізуються в широкому розумінні літературної мови. Акцент на структурній організації мови, на встановленні парадигм, класифікації мовних одиниць, без урахування їх частотності, особливостей функціонування й розподілу в текстах.

     Пізнання мовної структури пов’язане з виокремленням у традиційній класифікаційній схемі таких розділів, як морфонологія, словотвір, синтаксис словосполучень, інтонаційна будова речення. Розрізнення феномена сучасної української мови як частини історії української літературної мови і як навчальної дисципліни спонукує вибір різних методів дослідження й відповідних описів цих лінгвістичних об’єктів. Вивчення структури мови за рівневими одиницями, наприклад, аналіз певної морфологічної категорії, типів простих чи складних речень передбачає закономірне звертання до функціональних стилів і спостереження над уживанням цих одиниць. Сучасний науковий підхід об’єднує структурно-семантичний і функціональний аспекти вивчення української мови.